Історія перших шкіл Чикаго бере свій початок з XIX століття, коли вони виконували найрізноманітніші функції — від навчання грамоти до контролю фізичного розвитку дітей, розв’язання проблем соціальної та економічної нерівності, пише chicago1.one.
Особливості перших шкіл у місті
На початку XIX століття освіта означала не тільки читання, письмо й арифметику, а й професійне навчання, включно з уроками справедливості та гарної поведінки. При цьому різні групи боролися за контроль над освітою. Приватні та міські школи пропонували альтернативи державній освіті, що в кінцевому підсумку призвело до створення інституційної структури, яка відображала різноманітність населення регіону.
Перші державні школи в Чикаго з’явилися на початку 1830-х років, але низку приватних було відкрито раніше. Важливо зазначити, що вони були примітивними та імпровізованими. Кошти, які виділялися на державну освіту, доходили лише до частини населення шкільного віку. Один вчитель керував кількома класами, в яких навчалося понад 100 дітей віком від 4 до 17 років.
У 1837 році Чикаго отримало статут і тоді для нагляду за роботою шкіл призначили добровільних інспекторів, але фінансування все ще бажало бути кращим. У 1845 році один з інспекторів повідомляв, що школи, розміщені в тимчасових приміщеннях, переповнені, погано обладнані, крім того, в них стоїть неприємний запах.
До 1850 року державні школи мали популярність, на той момент у них навчалося менше п’ятої частини дітей. Трохи більше відвідувало приватні та церковноприходські школи, але тисячі дітей, особливо старшого віку, взагалі не ходили до школи. Класи державних шкіл були великими з поганою вентиляцією і недостатньою кількістю навчальних матеріалів. Попри погані умови, вчителям все ж вдавалося підтримувати порядок. Освіта бажала бути кращою, типовий урок складався з читання глави з Біблії, а потім граматики Кіркгема. Лише найобдарованіші та найзавзятіші учні мали змогу просунутися далі елементарної грамотності. Сім’ї, які могли забезпечити дітям якіснішу освіту, зазвичай наймали приватних репетиторів.
Реформування шкіл
У 1854 році з нелегкою ситуацією у шкільній системі зіткнувся Джон Дор, перший суперінтендант шкіл Чикаго. Призначені міською радою Дор і його наступник Вільям Веллс боролися за реформування шкіл. Вони старанно домагалися підвищення кваліфікації вчителів, збільшення тривалості навчального року, поліпшення умов навчання і поділу класів за віком. Таким чином, у класах навчалося до 70 осіб, а також були введені регулярні іспити. Індивідуальні сидіння і парти поступово замінили лави й столи. Щоб зробити навчання привабливішим, Веллс закликав менше уваги приділяти заучуванню матеріалу і впроваджувати інтелектуальні та фізичні види відпочинку, особливо для учнів молодших класів. Веллс також звернувся до іммігрантських громад міста, особливо до римських католиків, щоб розширити клієнтуру шкіл. Він заснував першу в місті державну середню школу, а пізніше додав звичайний шкільний курс для підготовки вчителів.
Розвиток системи державної освіти
Поступово в Чикаго розвивалася система державної освіти, аналогічна тим, які існували у великих містах країни. У період з 1860 року по 1870 рік кількість учнів у державних школах збільшилася в 4 рази й склала 27 000 осіб. У 1872 році законодавчі збори штату заснували Раду з освіти, членів якої обирав мер. Вона вела нагляд за всіма аспектами державної освіти в місті. У рамках цієї системи управління керівники намагалися створити складну систему освіти, яка охоплювала початкові школи, спеціальні курси середньої освіти та вищі заклади освіти для випускників середніх шкіл. Водночас між різними шкільними системами міста тривали конфлікти. Приватні навчальні заклади були здебільшого при католицьких парафіях, німецькі іммігранти вимагали викладання рідною мовою, а ірландці та інші католики заперечували проти читання протестантських Біблій у державних школах. Ці проблеми призвели до збільшення кількості учнів у приватних школах. До 1900 року католицькі школи відвідувало понад 50 000 осіб.
Проте державні школи швидко розширювалися, і в них поліпшувалася відвідуваність. З 1870 року по 1900 рік населення Чикаго збільшилося в 6 разів, а кількість учнів державних шкіл у 8 разів. Це все призвело до того, що для учнів не вистачало місця в класах. У 1880-х роках, наприклад, діти часто ділили парти через тісноту. Заняття доводилося проводити в підвалах, шкільне приладдя було обмежене, і багато дітей продовжували використовувати старі тверді грифелі для уроків письма.
Система з усіх сил намагалася поліпшити навчання, щомісяця збираючи звіти про відвідуваність, успішність. Рада з освіти публікувала посібники з навчальних програм і спонсорувала вчительські інститути для поліпшення викладання. У 1879 році було випущено спеціальний посібник, який закликав учителів залучати усну роботу під час навчання арифметики. Також було запропоновано методи викладання різних предметів.
Станом на 1900 рік у Чикаго працювало понад 5000 вчителів. Тисячі інших викладали в приватних і церковнопарафіяльних школах. Понад 80% із них становили жінки. У 1897 році створили Чиказьку федерацію вчителів (CTF), яка виступала за єдину школу оплати праці, пенсії вчителів і кращі умови роботи в державних школах. Вона налічувала понад 5000 членів і стала однією з найвпливовіших учительських організацій США. Понад 30 років CTF виступала за поліпшення фінансування шкіл і права вчителів.
Школи Чикаго у XX столітті
На початку XX століття Чикаго стало головним центром освітніх реформ. Френсіс Паркер, Джон Дьюї були видатними національними діячами прогресивної освіти. Спільно з іншими реформаторами вони створили нові експериментальні навчальні програми. Після Першої світової війни державні школи Чикаго вступили в період стабільності, тоді в них навчалося близько 400 000 дітей. Держава практично не підтримувала освіту, і вже до кінця 1920-х років рада почала брати кредити для фінансування основних програм.
З 1920 року по 1950 рік приватні та парафіяльні школи регіону розширювалися. Кількість учнів у католицьких навчальних закладах зросла на 30% у місті та майже потроїлася в передмістях. У цей період шкільні системи почали отримувати схвалення. Більше не ізольовані сільські райони прагнули високої якості освіти, нічим не гіршої за міську. Унікальні шкільні системи на заході та півночі надавали нові інноваційні програми для учнів.
Важливі розробки вплинули на досвід школярів. Аудіовізуальні технології дозволили вчителям ввести новий компонент у повсякденне навчання. До кінця 1950-х років у школах Чикаго транслювали тисячі освітніх фільмів з різних тем, і в кожному класі стояли проєктори.
У 1980-х роках державна освіта в Чикаго зіткнулася з низкою проблем. Почалося активне скорочення кількості учнів і збільшення витрат, що призвело до фінансової кризи та створення Управління з фінансування шкіл для нагляду за бюджетом системи. Тривалі фінансові проблеми, погані результати на стандартизованих тестах погіршили ситуацію. Восени 1987 року міністр освіти США Вільям Беннетт оголосив державні школи Чикаго найгіршими в країні. Однак незабаром ситуація покращилася.
Попри те, що школи Чикаго зазнали радикальних змін упродовж усієї своєї історії, вони продовжують розвиватися і надавати дітям якісну початкову освіту.