У 1828 році сталася важлива подія в житті Чикаго — місто обрало свого першого констебля. Через 2 роки округ Кук вирішив взяти приклад і провів вибори шерифа. Ці правоохоронці працювали неповний робочий день і не патрулювали. Якщо хтось із громадян постраждав від рук злочинців, то потрібно було звертатися до суду для отримання ордера, далі констебль або шериф виконували ордер за певну винагороду. У 1839 році запровадили нічну варту, за роботою якої спостерігав міський маршал. У 1853 році в Чикаго з’явилося 9 денних поліціянтів, які контролювали автомобільний рух на мостах, пише chicago1.one.
Створення централізованої поліції
Перша децентралізована, реактивна поліційна система боялася деспотичного уряду і вела активну співпрацю з купцями й впливовими містянами. Але заворушення в місті були дуже небезпечними. Торговий і промисловий прогрес призвів до того, що дедалі важче було боротися з хуліганством, пияцтвом і насильством, а також контролювати й усувати бунти в суспільстві з класовим поділом.
Поштовхом до створення централізованої бюрократичної поліції стала перемога на виборах партії «Know-Nothing». Вона підвищила ліцензійні збори з салунів і спровокувала громадянські заворушення «Lager Beer Riot» у 1855 році, коли натовпи німців та ірландців відважно билися з чинною поліцією та ополченцями.
У зв’язку з ситуацією, що виникла, міська рада швидко створила Департамент поліції Чикаго, розділений на три дільниці та очолюваний Сайрусом Бредлі. До нього увійшли 80 осіб уродженців міста. Нова поліція, утворена за зразком лондонської та нью-йоркської, працювала на повну ставку, патрулюючи вдень і вночі. До її обов’язків входило стежити за правилами продажу спиртних напоїв. У 1858 році співробітники поліції почали носити спеціальну уніформу і були вельми знатними представниками державної влади.
Обов’язки перших поліціянтів
Після того як обов’язки поліціянтів були переглянуті владою, вони почали заарештовувати тисячі п’яниць, волоцюг та інших порушників порядку. Містяни боялися і поважали поліціянтів. Часто було достатньо одного вигляду форми, щоб розігнати з вулиць жебраків і дітей. У роботі співробітники поліції часто використовували кийки. Із заарештованими вони довго не церемонилися, штовхали, тягли й везли їх на возах до відділку. Варто зазначити, що в 1881 році з’явився перший патрульний візок, який полегшив арешти.
Містяни часто ігнорували закони, але поліція вміло залагоджувала бійки на вулиці й жорстко карала правопорушників. Також її співробітникам було наказано регулювати роботу міських салунів, придушувати пороки. Однак не боялися патрульні брати й хабарі, коли це дійшло до влади, почалися гучні корупційні скандали.
Щойно починалися страйки й заворушення, патрульних офіцерів переводили у великі військові формування, які за допомогою кийків розганяли натовп. Боротьба зі злочинністю і насильством була лише одним із небагатьох завдань поліціянтів. Крім того, вони контролювали автомобільний рух на мостах, допомагали пішоходам перетинати вулиці, повертали загублених дітей. Тисячі безхатченків ночували в поліційній дільниці щороку. Таким чином, у Чикаго рівень убивств був низьким, а серйозні злочини — рідкісними.
Спочатку мер і міська рада особисто призначали посадових осіб, але в 1861 році це стали робити комісари (суперінтенданти). Невдовзі розпочалася децентралізація, яка дала змогу поліції реагувати на проблеми місцевих мешканців, проте співробітники робили це за певну плату, саме корупція визначала, які проблеми отримують найбільшу увагу.
Політичні зв’язки відігравали важливу роль для вступу на службу в поліцію. Починаючи з 1856 року, у департаменті з’явилося багато новобранців іноземного походження, особливо некваліфікованих. Важливо зазначити, що афроамериканські поліціянти несли службу переважно в чорних кварталах.
Освіта, особливості роботи
У 1885 році жінки прийшли в поліцію як матрони, які доглядали за ув’язненими жіночої статі. Офіційно їх призначали на поліційні посади з 1913 року для роботи із засудженими та їхніми дітьми. У 1895 році в Чикаго ухвалили процедуру цивільної служби, а письмові тести стали основою для найняття і просування по службі.
Перш ніж працювати у відділку, поліціянти проходили стажування. У середньому вони патрулювали 63 години на тиждень, найбільшу частину з яких займало нічне патрулювання, а ще 49 годин перебували в резерві в будівлі дільниці на випадок виникнення надзвичайних ситуацій. Однак попри все поліціянти отримували вищу зарплату, ніж більшість робітників інших професій. У 1887 році почала діяти пенсійна система для поліціянтів.
У 1880 році поліція Чикаго першою прийняла «сигнальну» службу, яка об’єднала телеграф і телефон, щоб патрульні на своїх дільницях мали змогу викликати швидку допомогу або патрульний фургон. Крім того, вони щогодини звітували, що перебувають на робочому місці. Практика профілактичного патрулювання не змогла виправдати себе, але кількість арештів скоротилася, і на вулицях настав порядок.
З розширенням міста понад 200 співробітників поліції передмість увійшли до складу Департаменту поліції Чикаго, який незабаром звів 7 нових відділків.
Поліція у XX столітті
На початку XX століття почалася боротьба з проституцією, корупцією і різними заворушеннями, яка змусила поліцію вжити жорстких заходів у міських районах. Однак вони не дали змоги подолати корупцію і довели неефективність у проведенні арештів у справах про вбивства, пов’язані з бандами. Нова адміністрація з 1923 року намагалася придушити бутлегерство, але кількість убивств тільки зростала.
У 1929 році чиказьке поліційне управління спільно з Північно-Західним університетом заснувало кримінальну лабораторію, що стало найпомітнішим поліпшенням у науковій поліційній діяльності. Формальну поліційну освіту, що почалася зі створення Поліційної академії у 1910 році, було розширено з 4 тижнів до 3 місяців навчання.
У 1906 році в Чикаго організували кінний загін для контролю дорожнього руху, а в 1915 році поліція використовувала мотоцикли для переслідування порушників. У середині 1910 року почали виписувати штрафи за порушення правил дорожнього руху, а не проводити арешти, як це було раніше.
У 1930-х роках поліція переживала не найкращі часи. Зарплати поліціянтів знизилися, а графік роботи спростився. Це було пов’язано з тим, що резервну службу скоротили, а потім зовсім скасували. У 1931 році поліціянти працювали по 48 годин на тиждень і мали 15 днів відпустки на рік. Уже в 1960-х роках робочий тиждень становив 40 годин.
Окремо слід відзначити реформи XX століття, що породили несподівані проблеми. Впровадження нових технологій і методів патрулювання, централізація, усунення політичних впливів відрізали поліцію від міських спільнот. У 1992 році поліційне управління оголосило про альтернативну стратегію діяльності, спрямовану на те, щоб наблизити співробітників до громадян, повернути ухвалення рішень на рівень районів і заохочувати ініціативу патрульних. Охорона громадського порядку перевернула десятиліття реформаторського мислення.
Післявоєнне розростання міст породило сотні приміських поліційних управлінь, які патрулювали некорпоративні території та допомагали місцевій поліції. Федеральні правоохоронні органи, особливо ФБР, також розширили свою роль, борючись зі злочинними організаціями наркоторговців і корумпованих державних службовців.