З 1837 року після офіційної реєстрації Чикаго як міста, тут почала процвітати роздрібна торгівля. В історичних записах не вказано, хто був першим торговцем, але відомо, що магазини розташовувалися вздовж вулиці Лейк-стріт. Детальніше про торгівлю в Чикаго поговоримо на chicago1.one.
Основні місця торгівлі в Чикаго
Важливо зазначити, що Лейк-стріт є однією з перших вулиць Чикаго. Пересування по ній було завжди скрутним через інтенсивний рух коней і автомобілів. У 1850-х роках перехрестя вулиць Лейк-стріт і Кларк-стріт стало ядром роздрібної торгівлі. Тут містяни та мандрівники могли знайти багато товарів — від цвяхів до меблів. Віддзеркалюючи ширші тенденції, деякі магазини почали спеціалізуватися на певних товарах, наприклад, галантереї, продавали тільки жіночі капелюшки.
Ринок Саут-Вотер-стріт, розташований на березі річки Чикаго, став осередком продажу харчових продуктів. Його постачання відбувалося з кораблів, що прибували з усіх кінців озера Мічиган. Численні вози й коні доставляли матеріали та товари з кораблів до продавців. У міру збільшення в Чикаго населення роздрібна торгівля ставала дедалі складнішою, хоча в незмінному вигляді вона збереглася й у XX столітті.
На початку 1870-х років ринок на Саут-Вотер-стріт став практично важкодоступним місцем для транспортування товарів містом. Представники місцевої громади, особливо ті, хто займався нерухомістю, звернулися до міської влади, щоб розв’язати цю проблему. Однак розгляд питання було відкладено до 1920-х років.
Новатори, що розвивали торгівлю в місті
Важливою подією у зміні географії роздрібної торгівлі в Чикаго стало переміщення магазину Field, Leiter & Co. з Лейк-стріт до фешенебельнішого і сприятливішого для бізнесу району, що простягався вздовж Стейт-стріт. Розвитку тут роздрібної торгівлі сприяв Поттер Палмер, чиказький підприємець, який звів екстравагантний готель на розі вулиць Стейт-стріт і Монро-стріт і переконав міську раду розширити вулиці.
Важко переоцінити значення для роздрібного мерчендайзингу Маршалла Філда. Поряд зі складуванням сухих товарів у магазині Field, Leiter & Co., розташованому на розі Стейт-стріт і Вашингтон-стріт, Філд постійно підтримував запас високоякісних і космополітичних товарів, таких як жіночі сумочки, привезені з Парижа. У його магазині працювало близько 1000 осіб. Філд уміло підтримував постійну клієнтуру завдяки різним новаторським заходам, як-от гарантія повернення грошей і надійна служба доставлення. Ця доброзичлива до покупців політика доповнювалася дивовижним набором додаткових послуг, наприклад, у магазинах було облаштовано дитячі кімнати, встановлено письмові столи, туалети. Маршалл також пильно стежив за гуртовою торгівлею, уклавши в 1885 році контракт з архітектором Генрі Річардсоном на проєктування сучасного центру розподілу гуртових товарів, на вулицях Адамс-стріт і Волл-стріт.
Працівники, умови праці, великі універмаги
Упродовж усієї історії Чикаго розмаїття торгівельних закладів потребувало великої кількості робочої сили. Першими продавцями були чоловіки, оскільки вважалося, що вони як ніхто інший краще справляються з обслуговуванням покупців. Однак незабаром у торгівлі почали з’являтися і жінки. Продавці того часу стикалися з поганими умовами праці та мізерною заробітною платою до 1938 року, коли ухвалили закон про справедливі трудові стандарти. Їм доводилося працювати з рання до пізньої ночі без вихідних. Основним їхнім завданням були не тільки продажі, а й підтримка порядку на торгових полицях, приділення уваги кожному клієнту, консультації та багато іншого. Попри низьку зарплату, погані умови праці жінки з робітничого класу дуже прагнули в роздрібну торгівлю. Річ у тім, що робота продавцем була на той момент дуже популярною і забезпечувала їм визнання в суспільстві.
До початку XIX століття більшість роздрібних торговців локалізувалися на вулиці Стейт-стріт і районі Луп. Великі універмаги мали просторі торгові майданчики, в яких використовувалися широкі вітрини з металевими рамами, що давали змогу демонструвати асортимент товарів. Серед відомих універмагів варто відзначити такі: Mandel Brothers, Carson Pirie Scott, Siegel, Cooper & Co. Одночасно з цими величними будівлями на Стейт-стріт виникали центри роздрібної торгівлі. Ці підприємства, як правило, розміщувалися поблизу транспортних розв’язок, особливо в місцях перетину ліній швидкісного транспорту з пересадними станціями великих вуличних залізниць, де продажі йшли досить успішно.
Двома найважливішими прикладами цієї тенденції до об’єднання і кластеризації роздрібної торгівлі стали вулиці 63-тя і Холстед-стріт в Енглвуді та Луренс-стріт і Бродвей-стріт в Аптауні. Оскільки доступний транспорт сприяв розширенню житлового фонду в цих популярних районах, паралельно відбувався розвиток роздрібної торгівлі. Важливо зазначити, що багато хто з цих громадських і регіональних центрів роздрібної торгівлі досягали свого найбільшого розвитку в період з 1920-х років до початку 1950-х років.
У роки, що передували Другій світовій війні, у приміських районах Чикаго почав формуватися новий тип географії роздрібної торгівлі. Старі внутрішні передмістя, які раніше були тісно пов’язані з містом і мережею міжміських автобусів, також сформували кластери торгівельних закладів у місцях перетину пересадних вузлів. Оук-Парк чітко слідував за визначеною схемою: на перетині Лейк-стріт і Харлем-авеню сконцентрувалися великі роздрібні мережі, включно з Marshall Field’s.
Найбільш раннім торговим комплексом у країні був Lake Forest Market Square у Лейк-Форесті. Його спроєктував Говард Шоу, а звели у 1916 році. Він поєднував у собі торгові, офісні приміщення, квартири, велику стоянку. Другим торговим комплексом був Spanish Court у Вілметті. Усі ці заклади пропонували своїм клієнтам найкращі товари, створені в Чикаго та привезені з інших країн.
Торгівля в повоєнний час
Після Другої світової війни торгові центри ставали популярнішими, хоча протягом кількох десятиліть у місті їх було небагато. Найвідомішим був Evergreen Plaza, розташований за межею міста, що належав магнату нерухомості Артуру Рублоффу. Коли у 1952 році будівництво завершили, Evergreen Plaza належало близько 500 000 квадратних футів торгових площ і 1200 паркувальних місць.
Варто зазначити, що всі торгівельні комплекси будували для задоволення потреб зростального приміського населення, яке переїжджало в передмістя столичного регіону.
У 1960-1970-х роках багато роздрібних торговців у районах зіткнулися з масштабними демографічними змінами, їм довелося пережити важкі часи. Колишні райони з активною роздрібною торгівлею страждали від підпалів, грабежів. Міська влада Чикаго спробувала врегулювати падучу прибутковість у цих регіонах, відвівши автомобільний трафік якомога далі від основної зони торгівлі. Крім того, попри те, що на працівників торгівлі поширювалося федеральне законодавство про мінімальну заробітну плату і максимальну кількість годин, роботодавці дедалі частіше вдавалися до послуг сезонних працівників. Через те, що вони працювали неповний робочий день, вдавалося знизити вартість робочої сили.
У 1980-1990-х роках торгові райони міста продовжили розвиватися. У цей період у передмістях продовжили зводити великі торгівельні центри, включно з Old Orchard Mall у Скокі та Woodfield Mall у Шаумбурзі, що приваблювали жителів міста та передмістя.