До початку Другої світової війни велика промислова база Чикаго добре прослужила країні. У 1947 році, бувши столицею промисловості, Чикаго, лідирувало з виробництва заліза, сталі, комунікаційного устаткування, цукерок та іншої продукції. До 1950 року 36% зайнятих жителів Чикаго працювали в обробній промисловості, пише chicago1.one.
Великий промисловий занепад
Після закінчення Другої світової війни, майбутнє промислової економіки міста багатьом здавалося безпечним. З 1946 року по 1951 рік у Чикаго будувалося 204 великих промислових об’єкти на суму 131 мільйон доларів. У передмістях реалізували ще 143 проєкти. Загалом Чиказький район лідирував серед інших мегаполісів країни за обсягом виробництва.
У період з 1947 року по 1951 рік місцеві корпорації побудували понад 800 промислових будівель. З них 443 були фабриками загальною площею 13,4 мільйона квадратних футів. До кінця тієї епохи під промислові потреби відвели 8000 акрів землі, не рахуючи залізничниць.
Проте у кінці 1930-х років більша частина промислової бази міста занепала. Харчова, швейна промисловості, виробництво меблів і світильників повільно, але відчутно знижували обсяги виробництва. Напередодні Другої світової війни на ці галузі припадало понад 25% усіх промислових робітників міста. До 1970-х років у швейній галузі працювало близько 7000 осіб. Багато виробників одягу спочатку переїхали на південь, де вартість робочої сили була низькою. Американський ринок готового взуття та одягу зайняли виробники з Азії. Ті підприємства, які залишилися в місті, намагалися всіма силами впроваджувати нові методи виробництва, аби скоротити оплату праці.
Після Великої депресії та Другої світової війни занепала меблева промисловість. Багато компаній перемістилися на південь, зокрема Вірджинію та Північну Кароліну. Річ у тім, що там робоча сила була дешевшою, та й профспілок не існувало, а сировини було вдосталь. До 1997 року в Іллінойсі не базувався жоден з найбільших виробників.
Старі будівлі, брак місця
У 1950-х роках місто зіткнулося з великою кількістю проблем, пов’язаних із розвитком його промислової бази. Здебільшого виробництво розташовувалася в старих будівлях, а попит перевищував кількість вільних земель. Багато підприємств тіснилися в багатоповерхових будівлях, оточених частково порожніми прибудовами або невеликими ділянками землі. У Чикаго налічувалося близько 6 мільйонів квадратних футів вільних площ, здебільшого в старих будівлях, які знаходилися в центральному районі міста. Дещо більший промисловий пояс простягався від Белмонт-авеню до бульвару Гарфілд, де працювало 80% робітників міста.
Основна частина порожньої нерухомості мала погане розташування, невеликий розмір або змішану форму власності. Перевантажені вулиці й недостатня кількість житла для сімей робітничого класу перешкоджали повноцінному розвитку промислового сектора. Крім цього, багато підприємств розташовувалися в житлових районах, ситуація змінилася лише в 1923 році, коли ухвалили закон про зонування площ.
Складна залізнична система міста також розділила багато районів на ізольовані зони, а залізничні переїзди перешкоджали розвитку післявоєнного автомобільного руху. Зовсім не дивно, що багато компаній переїхали в передмістя. Частково проблема полягала в майже повсюдному поширенні одноповерхових будівель. Велика ціна міської землі не дозволяла використовувати промислові комплекси, схожі на кампуси в передмістях.
У самому Чикаго під промислові об’єкти відвели близько 4000 акрів землі, але вони різнилися за розміром, станом і розподілом. Близько 1000 акрів знаходилися неподалік озера Калумет, але їх забороняли забудовувати, бо не було звалища. Залізниці володіли 16000 акрами, але змушували промислові підприємства, що розміщувалися на їхніх землях, користуватися рейковим транспортом. Більшість не хотіли цього робити, оскільки в моду входили вантажівки. Місто також страждало від нерівномірної доступності землі. На північній стороні було багато маленьких вільних територій.
Ще одна проблема була пов’язана з планами з оновлення міста, особливо з будівництвом автострад. На початку 1950 року планувальники підрахували, що зведення швидкісної автомагістралі Ейзенгауера призведе до витіснення 59 виробничих підприємств Вест-Сайду. Передбачувана швидкісна магістраль Кеннеді мала перемістити ще 225 виробничих підприємств. Таким чином, більшість промислових компаній стали виходити за межі міста в передмістя і навіть за межі регіону.
Виробництво сталі, перероблювання м’яса
У Чикаго сталеливарна і залізорудна промисловість розташовувалися в районах Іст-Сайд, Хегевіш, Південне Чикаго. Перший завод заснували там у 1875 році. Через 5 років North Chicago Rolling Mill Company в гирлі Калумет відкрила ще одну фабрику. Таким чином, почалося активне виробництво сталі. До 1954 року чиказький сталеливарний округ, включно із західною Індіаною, став найбільшим виробником сталі, де була 161 піч. Щорічно відкривалися нові фабрики, які вели успішне виробництво. Гігантами міста були Chicago Steel District і US Steel. Важливо зазначити, що працівники цієї сфери вважалися на той момент найбільш високооплачуваними.
Щодо м’ясної промисловості, вона процвітала навіть під час Другої світової війни. У 1865 році на Різдво відкрився Union Stock Yard, який незабаром став найбільшим у країні ринком худоби. До 1870-х років скотобійні Чикаго почали переміщатися ближче на захід від скотобази в район Packingtown. У 1924 році Union Stock Yard продала найбільшу кількість худоби — 18,6 мільйона голів свиней, овець і коней. Цього ж року 122 749 свиней надійшли на продаж у величезний двоповерховий свинарник, що розташовувався на 4 кварталах від Холстед-стріт до Расін-авеню. У 1927 році в Чикаго була найвища концентрація холодильних складів у країні, оскільки місто успішно домінувало в цій галузі.
Попри лідерство Чикаго над іншими центрами перероблювання м’яса, галузь почала зазнавати суттєвих змін. З 1923 року по 1929 рік надходження від продажів великої рогатої худоби знизилися на 18%. Це було пов’язано зі збільшенням кількості дрібних м’ясопереробних заводів. Восени 1952 року Swift & Company перестала забивати свиней у Чикаго. Уся причина в тому, що чисельність свиней на місцевому ринку була занадто малою, а старі будівлі дорогими в обслуговуванні. Це віщувало новий занепад галузі в Чикаго. Через три роки завод Wilson and Company також було закрито, а 3000 людей втратили роботу. Усе це призвело до першої серйозної постіндустріальної кризи.
Багато містян зовсім не вважали занепад м’ясної промисловості проблемою. Виробнича база все ще здавалася великою, стабільною і такою, що розвивається. Чикаго теж домінувало в кондитерській промисловості. Понад 100 виробників займалися випуском цукерок. У 1950-х роках у цій галузі було зайнято близько 22000 осіб.
Місто приваблювало промисловість хорошою дорожньою мережею, дешевою робочою силою в особі іммігрантів і вільним доступом до сільськогосподарської продукції. Попри втрату багатьох виробничих підприємств, Чикаго продовжувало лідирувати у виробництві сталі, дизельних локомотивів, електронного обладнання та інших продуктів.
Після краху розквіт
У 1970-х роках промисловий спад у місті продовжився. Незабаром американська сталеливарна промисловість пережила раптовий крах. Старі й неефективні заводи не витримали конкуренції з новими, сучасними іноземними. До 1979 року багато підприємств масово закривалися, а близько 160000 сталеливарників втратили роботу.
Житлова джентрифікація створювала величезні проблеми для промисловості міста. З 1987 року заводські будівлі почали переобладнати на квартири. До 1990 року жителі Клайборна почали скаржитися на бруд і шум від заводу A. Finkl & Sons. У 2008 році він переїхав у сталевий район Саут-Сайда.
Руйнування промислової бази міста тривало до кінця 1940-х років. Під час Другої світової війни федеральний уряд вкладав великі гроші в Каліфорнію та інші штати. За кошти платників податків зводили бази, покращували аерокосмічну промисловість та інші військово орієнтовані галузі. Від цього страждали Іллінойс та інші штати. Виробники Чикаго зовсім не покращували промислову практику. Глобалізація негативно вплинула на економіку міста і послабила його промислову базу. Попри все, Чикаго впоралося з труднощами й у 2018 році посіло друге місце серед найкращих промислових міст у США.