Торгівля Середнього Заходу зерном і хмелем зробила Чикаго центром виробництва і продажів алкоголю. У 1827 році в місті почалася роздрібна торгівля спиртними напоями. Тоді Семюель Міллер і Арчибальд Клайборн заснували магазин “Miller House”, який також слугував першим баром у Чикаго, де продавали ель та інші види пива, пише chicago1.one.
Все починалося з пива
Станом на 1837 рік у Чикаго працювало 10 барів, 26 бакалійних крамниць, багато з яких продавали алкоголь і одна пивоварня. Час минав, промисловість розвивалася. Таким чином, у 1860 році в місті було 8 винокурних заводів, а в 1890 році Чикаго стало лідером у винокурній промисловості Іллінойсу.
У 1870 році зросло виробництво пива. На зламі століть у місті працювало близько 50 пивоварних заводів, переважна більшість яких належала німцям. Незабаром пивовари почали брати активну участь у роздрібній торгівлі. Вони продавали свою продукцію місцевим барам, деякі власники, щоб бізнес не прогорів, відкривали власні крамниці та платили великі податки. У 1900 році попит на пиво в місті був дуже високим.
У 1870 році було створено “Liberty League”, до якої увійшли дилери, власники магазинів. Вона стала першою організацією торговців спиртними напоями в Чикаго. У 1880 році організували “Illinois Liquor Dealers Protective Association”.
Незабаром лікеро-горілчана промисловість постала перед труднощами. Закон, запроваджений у 1907 році, дозволив окремим округам ухвалювати власні заборони та призвів до примусового закриття великої кількості магазинів, барів. Крім цього, під час Першої світової війни обмеження щодо збереження зерна знизили виробництво алкогольних напоїв, а антинімецькі настрої зробили непопулярним вживання пива.
Алкоголь у період сухого закону
Як відомо, на початку 1920 року в Чикаго настав “сухий закон”. За його дотриманням стежили 1520 федеральних агентів. Закон забороняв продавати, виробляти й транспортувати алкоголь.
Після набрання ним чинності, власники пивоварень відчайдушно шукали потенційних покупців своїх закладів. Деякі пивовари за підтримки мафії продовжували виробляти й продавати нелегально алкоголь. Інші зайнялися виробництвом безалкогольних напоїв і ледве зводили кінці з кінцями, реалізуючи сировину, що йде на виробництво спиртних напоїв.
Після закінчення терміну дії цього закону розпочався розвиток алкогольної промисловості. На чиказькому ринку почали з’являтися національні корпорації, які зруйнували всі надії місцевих виробників на економічне відродження. У 1930 році алкоголь, що продавався в бакалійних і винних магазинах, мав велику популярність. Нові технології, обладнання дозволяло компаніям виробляти якісні продукти.
У 1984 році 94% американського пива виробляли 6 компаній, жодна з них не перебувала в Чикаго. Незабаром оптовики стали посередниками між виробниками й продавцями. У 1989 році до Чиказької асоціації оптовиків пива увійшло близько 30 компаній, кожна з яких намагалася укласти якомога більше контрактів з пивоварами на ексклюзивну дистрибуцію на певних територіях. У 1980-1990 роках дистрибуція вина та лікерів підвищилася. У 1999 році в найбільшій компанії Іллінойсу, що належить Вільяму Віртцу, працювало близько 1500 співробітників.
У сучасному Чикаго алкогольна промисловість продовжує розвиватися. Особливий попит спостерігається на продукцію преміального класу. Люди п’ють у невеликій кількості, але споживають якісні напої, що створює ідеальну ринкову позицію для багатьох виробників. Сучасні бренди пропонують містянам скуштувати напої створені на основі унікальних компонентів з використанням спеціальних технологій. Відповідно, алкогольний бізнес активно розвивається.