Сучасне Чикаго — це місто з розвиненою промисловістю, в якому працює велика кількість різних підприємств. Однак у період і після Другої світової війни безліч галузей зазнали краху та розвитку. Варто зазначити, що в 1947 році Чикаго було столицею промисловості й залізничним центром країни, а також лідирувало у виробництві м’яса, заліза, сталі, комунікаційного обладнання, солодощів і комерційного друку, пише chicago1.one.
Землі для промислових підприємств
У повоєнний час, здавалося, що майбутній промисловій економіці міста нічого не загрожує. За п’ятирічний період з 1946 року по 1951 рік у Чикаго побудували 204 великих промислових об’єкти на суму 131 мільйон доларів, а в передмістях налічувалося близько 143 проєкти на суму 229 мільйонів доларів. Таким чином, Чикаго стало лідером серед інших мегаполісів за обсягом виробництва різних товарів. У період з 1947 року по 1951 рік місцеві корпорації звели понад 800 промислових будівель, з яких 443 були заводами загальною площею 13,4 мільйона квадратних футів.
До кінця цієї епохи під промислові потреби в місті виділили 8000 акрів землі, не враховуючи залізничні шляхи, з яких на Чикаго припадало 16,2 квадратних миль, що перевищувало площу земель, які використовувалися для промислових і виробничих цілей. Попри такі разючі показники, у 1930-х роках промислова база міста занепала. Харчова, швейна, меблева промисловості поступово знижували обсяги виробництва. Напередодні Другої світової війни на ці три галузі припадало 25% усіх промислових робітників міста. У 1947 році вони становили 18%, а через 10 років — менше ніж 16%. У 1970-х роках у колись величезній швейній промисловості працювало всього лише 7000 осіб. Багато виробників одягу вирушали на південь, де зарплати були дуже низькими. Таким чином, через деякий час азійські виробники зайняли передові позиції на американському ринку взуття та одягу. Небагато підприємств, які залишилися в місті, робили спроби щодо впровадження нових методів виробництва, щоб скоротити витрати на оплату праці.
Занепад промисловості
Після Великої депресії та Другої світової війни меблева промисловість також занепала. Багато підприємств переміщалися на Південь, зокрема Північну Кароліну, Вірджинію, де сировини було вдосталь. Наприкінці 1970-х років легендарний Chicago Furniture Mart продали, а потім перетворили на кондомініуми на березі озера в Норт-Сайд. Станом на 1997 рік жоден із найбільших виробників не базувався в Іллінойсі.
Після 1950 року Чикаго зіткнулося з низкою проблем, пов’язаних із розвитком промислової бази. Велика частина виробництва розташовувалася в дуже старих аварійних будівлях, а попит перевищував кількість вільних земель. Близько 17% промислових будівель, розташованих у місті в 1952 році, були зведені в далекому 1900 році. Майже всі промислові підприємства тіснилися в багатоповерхових спорудах, оточених частково порожніми прибудовами. У Чикаго налічувалося понад 6 мільйонів квадратних метрів вільних площ, в основному в старих будівлях. Важливо зазначити, що більша частина порожньої нерухомості мала невдале розташування, невеликі розміри або змішану форму власності. Перевантажені вулиці та недостатня кількість житла для сімей робітничого класу негативно позначалися на повноцінному розвитку промисловості. Станом на 1952 рік приблизно одна третина всіх промислових підприємств розташовувалися в житлових і комерційних районах. Складна залізнична схема Чикаго також розділила райони міста на ізольовані зони, а залізничні переїзди перешкоджали зростанню повоєнного автомобільного руху, тому зовсім не дивно, що багато підприємств перебралися в передмістя.
У Чикаго під промислові об’єкти міські чиновники відвели близько 4000 акрів землі, але вони різнилися за розміром, станом і розподілом. Близько 1000 акрів знаходилися біля озера Калумет, але ця територія потребувала ізолювання відходів, перш ніж її можна було забудувати. Залізниці володіли 1600 акрами землі, але змушували галузі промисловості, які розміщувалися на їхній території, використовувати рейковий транспорт для перевезення товарів. Більшість підприємств відмовлялися від цього, оскільки вантажівки все більше входили в моду.
Була ще одна проблема, пов’язана з планами з оновлення міста, особливо з будівництвом автострад. На початку 1950-х років планувальники підрахували, що зведення швидкісної автомагістралі Конгресу призведе до витіснення 59 виробничих підприємств Вест-Сайду, а через будівництво Північно-західної магістралі 225 виробничим підприємствам доведеться переїхати. Таким чином, більшість промислових компаній почали переміщатися в передмістя і навіть за межі регіону.
Сталь, м’ясокомбінати, виробництво цукерок
Традиційно сталеливарна і м’ясопереробна промисловості посідали провідні позиції в Чикаго. Сталеливарні підприємства розташовувалася в районах Іст-Сайду, Південного Чикаго. Перший завод у цьому районі Iron and Steel Works Джозефа Брауна відкрили в 1875 році в Саут-Дарингу. Через 5 років компанія North Chicago Rolling Mill Company запустила свій завод у гирлі озера Калумет. До 1954 року сталеливарний округ міста став найбільшим у світі виробником сталі. Заводам United States Steel Corporation, Inland Steel Company та іншим не було рівних. У 1953 році сталеливарні підприємства в Чикаго виробляли 22 293 000 тонн злитків.
М’ясна промисловість була також важливою і переживала розквіт під час Другої світової війни, але після її закінчення вона повернулася до тенденції спаду, яка тривала аж до Великої депресії. У 1865 році відкрився Union Stock Yard, який став найбільшим у країні ринком худоби. У 1924 році він продав 18,6 мільйона голів великої рогатої худоби, свиней, овець і коней. Того ж року взимку рекордні 122 749 голів свиней надійшли на продаж у великий двоповерховий свинарник, що простягнувся на чотири квартали від Холстед-стріт до Расін-авеню. У 1927 році в Чикаго була найбільша кількість холодильних складів у країні, оскільки місто продовжувало домінувати в цій галузі.
Попри те, що мегаполіс мав перевагу над іншими центрами м’ясопереробки, галузь почала зазнавати змін. З 1923 року по 1929 рік виторг від продажу худоби знизився на 18%. Крім того, збільшилися прямі закупівлі м’ясокомбінатів у виробників худоби. Після 1933 року Union Stock Yard більше не приймало понад 13 мільйонів голів на рік. Незабаром показники впали значно нижче за цю цифру і продовжили падати аж до Другої світової війни. У 1952 році компанія Swift & Company заявила, що припиняє свою діяльність у Чикаго, стверджуючи, що кількість свиней на місцевому ринку занадто мала, а старі будівлі дорогі в обслуговуванні. Це все віщувало повний занепад галузі. Багато містян не вважали втрату м’ясокомбінатів великою проблемою, адже виробнича база, як і раніше, здавалася великою, стабільною і такою, що розвивається.
Попри занепад м’ясної промисловості, місто, як і раніше, домінувало у виробництві цукерок. Понад 100 виробників у Чикаго займалися їхнім випуском. У 1950-х роках у цій галузі працювало близько 22000 осіб, а річний фонд заробітної плати становив близько 86 мільйонів доларів. Місто приваблювало промисловців великою мережею залізниць, дешевою робочою силою і вільним доступом до сільськогосподарської продукції.
Продовження деіндустріалізації
Руйнування промислової бази Чикаго і Середнього Заходу почалося з кінця 1940-х років, хоча його можна віднести до періоду промислової експансії під час Другої світової війни. Адже тоді федеральний уряд робив інвестиції в Каліфорнію та інші західні й південні штати. Кошти, отримані від платників податків, вкладали в будівництво баз і на військові потреби. Крім того, глобалізація негативно вплинула на економіку Чикаго і послабила його промислову базу.
У середині 1970-х років американська сталеливарна промисловість пережила крах. Старі та неефективні заводи Чикаго зазнали невдачі в конкуренції з новими іноземними сталеливарними підприємствами. Інші галузі промисловості також незабаром підлягли деіндустріалізації.
Попри все у 2018 році Чикаго посіло друге місце серед міст-виробників у США, які значно змінилися порівняно з 1945 роком.